Для чого людина живе на світі?

       Відповідь на це запитання дає В. Сухомлинський в своєму оповіданні "Чорнобривці" словами бабусі.

Чорнобривці

Тихий осінній вечір. Заходить сонце. У блакитному небі - ключ журавлів. Наша бабуся сидить на лавці біля тину, дивиться на захід сонця. Я питаю:- Бабусю, скажіть, для чого людина живе на світі? Бабуся всміхнулася й каже:- Щоб жити вічно. Я не міг цього збагнути. Як це - жити вічно? Бабуся каже: - Ходімо до саду. Пішли ми до саду. Там доцвітали чорнобривці. Бабуся зібрала жменьку сухого насіння квітів, зав’язала у вузлик.- Почекай до весни, - зрозумієш, - сказала вона й поклала вузлик із насінням чорнобривців у сухий куточок. Настала весна. Ми з бабусею посіяли на грядці чорнобривці. Кращі, ніж восени.- Ось і людина живе, щоб вічно жила її краса, - сказала бабуся. Батьки живуть, щоб виховувати дітей. А діти потім народжують своїх дітей, щоб вічно жив людський рід.
- А для чого живе людський рід?- Для щастя.
Вихованці нашої групи послухали оповідання "Чорнобривці" і замислилились над глибокими питаннями, порушеними в цьому творі. А потім, під час прогулянки, зібрали насіння чорнобривців, щоб навесні посіяти їх в квітнику.